Сторінка психологаПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ: ПІДГОТОВКА ДИТИНИ ДО ШКОЛИ
ОЦІНИТИ ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ СВОЄЇ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ БАТЬКАМ ДОПОМОЖЕ ТЕСТ «ЧИ ГОТОВА ДИТИНА ДО ШКОЛИ?»
Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх: 15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати; 10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати; 9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє. Результати можуть Вас розчарувати. Але пам’ятайте, що всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, легко і весело можна виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – з усіма, хто має вільний час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.
Як забороняти правильно: метод трьох кошиків у вихованні У стосунках з дитиною, особливо з молодшим школярем, важлива не тільки послідовність у вказівках і заборонах, але потрібна гнучкість. Психологи вважають — порушення правил і дитячі протести вимагають не покарання, а допомоги та співпраці. Життя поруч з дитиною може бути непростим, причому проблеми з поведінкою, як правило, проявляються комплексно — б’ється в школі, не хоче прибирати в кімнаті, грубить батькам, б’ється з молодшою сестрою. Перераховувати можна довго, особливо, якщо ви виховуєте маленького школяра. Застарілі підходи до виховання «складних» дітей, особливо в школах, ґрунтувалися на теорії у філософії Б. Ф. Скіннера, який наполягав, що вчинки визначаються наслідками, які за ними наступають, а тому погана поведінка має бути покарана. Якщо коротко — у дітей потрібно виробляти умовний рефлекс, як у собак Павлова. Однак час і дослідження психологів показали — такий метод не тільки не ефективний, але часто посилює протестну поведінку. Американський психолог Росс Грін досконально вивчив питання поведінки дітей, і прийшов до висновку — в більшості випадків вони не просто не хочуть поводитися правильно, але скоріше — не можуть. А значить, завдання дорослого допомогти дитині впоратися з собою, а не карати її з будь-якого приводу. Росс Грін вважав, що неможливо справитися з усіма проблемами швидко та одночасно, в допомогу батькам він написав книгу: «Вибухова дитина. Новий підхід до виховання і розуміння легкої подразливості хронічно незговірливих дітей» і сформулював підхід, який можна назвати «метод трьох кошиків». Заповнювати кошики краще разом з дитиною. ЧЕРВОНИЙ КОШИК У цей кошик ми складаємо ті вчинки та ситуації, для яких заборона категорична та обговоренню не підлягає. Якщо сказано «ні» один раз, то компромісів і варіантів бути не може. Такі категоричні заборони стосуються небезпечних для життя або здоров’я дитини ситуацій, наприклад — переходити дорогу на червоне світло не можна ні за яких обставин. Йти куди б то не було з незнайомою людиною також не можна, і це без варіантів і не обговорюється. Не можна бити слабкого, ображати тварин, гратися із сірниками й т.п. ЖОВТИЙ КОШИК Сюди потрапляють проблеми, які можна обговорювати та можливі варіанти, але тільки при обопільній згоді. Наприклад, пропускати школу, звичайно, не можна — але якщо ви відчуваєте, що дитина реально втомилася, у неї в класі проблеми, потрібна пауза, чому б не дозволити залишитися вдома на день? Чистити зуби перед сном необхідно і дуже важливо, але якщо дитина втомилася або просто протестує проти рутини, один раз можна і пропустити цю важливу процедуру. ЗЕЛЕНИЙ КОШИК Це кошик — для батьків. Сюди варто скласти другорядні проблеми, вирішення яких можна відкласти. Для прикладу — якщо дитина відмовляється вчитися, б’ється в школі або ображає маленького брата, то проблему неприбраної кімнати можна вирішити пізніше, коли впораєтеся з більш серйозною. Ця теорія має і свої недоліки, але спробувати такий метод однозначно варто — як мінімум, так можна впорядкувати власні думки та знизити тривожність через безліч складнощів. Ну і, звичайно, не кричати на дитину з будь-якого приводу. з Мой ребенок
Чи готова моя дитина до школи? «Чи готова моя дитина до школи?», «Якщо моя дитина вже в 5 років вміє і читати, і рахувати, чи можна її віддавати в школу?» Саме з цим запитом найчастіше звертаються батьки на прийом до психолога. У кожного з батьків своя думка про те, що ж таке «шкільна готовність». Але багато хто вважає, що готовність до школи - це лише вміння читати, писати і рахувати. Розвію міф! Уміння читати і рахувати - це не показник готовності малюка до шкільного навчання. Є ТРИ показника готовності до школи: фізична готовність (її оцінить Ваш дільничний педіатр); інтелектуальна готовність (про неї Ви можете розпитати вихователя дитячого садка, який відвідує Ваш малюк); психологічна готовність (обговорити цей критерій Ви можете з дитячим психологом дошкільного закладу або дитячої поліклініки). Отже, давайте по порядку. Чи готова Ваша дитина ПСИХОЛОГІЧНО? Складовими психологічного розвитку є соціальна готовність (дитина повинна вміти спілкуватися і з дорослими, і з дітьми, вона повинна розуміти, що таке «добре» і що таке «погано»; вона повинна вміти уважно слухати і оцінювати свою роботу). Також сюди відноситься здатність до самостійності (вміння зав'язати шнурки, переодягнутися, не забувати свої речі). Звичайно, це дуже непрості завдання для 6-7-річного малюка, а тому ми, дорослі, повинні допомогти їй в цьому. Здорово, коли дитина відвідувала дитячий сад, вона там привчався до самостійності. Але якщо з якихось причин дитина була ізольована від спілкування, норм і правил поведінки в колективі, то велика відповідальність, звичайно ж, покладається на батьків. Ще одним з критеріїв психологічної готовності є готовність емоційно-вольової сфери. Дитина повинна вміти робити не те, що вона хоче, а те, що від неї вимагають, тобто вона повинна вміти підкорятися загальним правилам. Малюк повинен вміти контролювати свою поведінку, керувати своїми емоціями, у нього повинна бути посидючість (тобто дитина повинна вміти протягом певного часу уважно слухати завдання, не відволікаючись ні на що стороннє). Розвивати емоційно-вольову сферу не просто, але можливо. Дам кілька порад, щоб допомогти дитині регулювати свою поведінку. Найважливіше: забезпечити добробут в родині (дитина не повинна чути ніяких сварок і скандалів між дорослими, все це формує неврози). Намагайтеся забезпечити чіткий розпорядок дня. Для формування емоційно-вольової сфери ВАЖЛИВІ правильні методи виховання. Придушення, загрози, фізичні покарання так само погано, як і зайва опіка. Все це затримує психічний розвиток дитини. ВАЖЛИВО! Якщо Ви відзначаєте у дитини труднощі у даній сфері, слід якомога швидше звернутися до дитячого психолога. Мотиваційна готовність. Запитайте у дитини, чи хоче вона йти до школи і чому? Добре, якщо це обґрунтоване бажання вчитися. А ось відповіді діток, які були у мене консультаціях ( «Хочу в школу, щоб вміти швидко рахувати гроші в магазині», «Хочу в школу, тому що там весело», «Хочу в школу, тому, що мені мама купить портфель красивий» і т . Д.). Дуже часто, спілкуючись з батьками, на першому місці у них завжди відносини «БАТЬКО-УЧИТЕЛЬ», тобто кожна мама хоче, щоб її похвалили і де-небудь в батьківському чаті обов'язково про неї згадали, як про «супер-маму», а тим часом у мами псуються стосунки «батько-дитина», тому що постійне бажання бути кращою породжує скандали і сварки у відносинах із власною дитиною. А тут дуже важливо НЕ добре виглядати в очах вчителя, а БУТИ на стороні дитини, помічати будь-які її успіхи. Окремо хочеться зупинитися на дозвіллі малюка. Чомусь відповідальні батьки хочуть, щоб їхній малюк був задіяний повсюди, щоб він вмів все, хотів все, щоб все йому було цікаво і т.д. Однак, не завжди у дитини є на це ресурси. Як це розпізнати? Навіщо дитині вільний час і чи потрібно йому просто «побайдикувати»? Зверніть увагу, як вранці прокидається і збирається Ваш малюк. І порівняйте з тим, як це робите Ви. Чи все робите швидко? А що робить Ваша дитина після слів: «Вставай, мій хороший»? І ось тут ВАЖЛИВО давати їй цей час, щоб вона діяла в своєму темпі (вже краще розбудіть її на 5-10 хвилин раніше). І ось кожен раз, коли вирішите віддати дитину на якісь додаткові заняття, згадайте її ранок. Якщо дитина повільна, не потрібно віддавати переваги заняттям, які вимагають швидкої реакції дитини. Вона не зможе встигати за «цим» темпом і інтерес швидко пропаде. Те ж саме, якщо дитина все робить швидко, то не потрібно віддавати її на бісероплетіння, де точність і старанність стоїть на першому місці. Дуже важливо формувати адекватну самооцінку дитини: хваліть, коли виходить, АЛЕ не намагайтеся все вирішити або зробити все за неї. Помилки батьків: «Якщо будеш погано вчитися, то станеш .... незрозуміло ким ». Для дитини це НІ ПРО ЩО. Повірте! Краще робіть акцент на хорошому. Впораєшся - підемо в парк на вихідних. Вчіться разом долати труднощі. На власному прикладі показуйте, що якщо щось не виходить, то потрібно пробувати ще і ще. Саме ЦЕ навчить Вашого малюка позитивно ставитися до помилок. І, звичайно ж, не забувайте про розумний контроль (коли займатися, які уроки зробити першими - тут потрібна підказка, а найкраще - це заздалегідь складений режим).
Шановні БАТЬКИ, Ваш позитивний настрій дасть дитині можливість без труднощів пройти цей новий і складний етап в її житті. Не забувайте повторювати: «Ми тебе любимо!», «У тебе все вийде!», «Я вірю в тебе!», «Відпочинь і спробуй ще раз!» Саме це формує адекватну самооцінку у вашого малюка. ПІДІБ'ЄМО ПІДСУМОК: якщо Вам здається, що у Вашої дитини є труднощі, то важливо вчасно звернути увагу і проконсультуватися у фахівців: невролога, психолога, логопеда-дефектолога, педіатра. Як забороняти правильно: метод трьох кошиків у вихованні У стосунках з дитиною, особливо з молодшим школярем, важлива не тільки послідовність у вказівках і заборонах, але потрібна гнучкість. Психологи вважають — порушення правил і дитячі протести вимагають не покарання, а допомоги та співпраці. Життя поруч з дитиною може бути непростим, причому проблеми з поведінкою, як правило, проявляються комплексно — б’ється в школі, не хоче прибирати в кімнаті, грубить батькам, б’ється з молодшою сестрою. Перераховувати можна довго, особливо, якщо ви виховуєте маленького школяра. Застарілі підходи до виховання «складних» дітей, особливо в школах, ґрунтувалися на теорії у філософії Б. Ф. Скіннера, який наполягав, що вчинки визначаються наслідками, які за ними наступють, а тому погана поведінка має бути покарана. Якщо коротко — у дітей потрібно виробляти умовний рефлекс, як у собак Павлова. Однак час і дослідження психологів показали — такий метод не тільки не ефективний, але часто посилює протестну поведінку. Американський психолог Росс Грін досконально вивчив питання поведінки дітей, і прийшов до висновку — в більшості випадків вони не просто не хочуть поводитися правильно, але скоріше — не можуть. А значить, завдання дорослого допомогти дитині впоратися з собою, а не карати її з будь-якого приводу. Росс Грін вважав, що неможливо справитися з усіма проблемами швидко та одночасно, в допомогу батькам він написав книгу: «Вибухова дитина. Новий підхід до виховання і розуміння легкої подразливості хронічно незговірливих дітей» і сформулював підхід, який можна назвати «метод трьох кошиків». Заповнювати кошики краще разом з дитиною. ЧЕРВОНИЙ КОШИК У цей кошик ми складаємо ті вчинки та ситуації, для яких заборона категорична та обговоренню не підлягає. Якщо сказано «ні» один раз, то компромісів і варіантів бути не може. Такі категоричні заборони стосуються небезпечних для життя або здоров’я дитини ситуацій, наприклад — переходити дорогу на червоне світло не можна ні за яких обставин. Йти куди б то не було з незнайомою людиною також не можна, і це без варіантів і не обговорюється. Не можна бити слабкого, ображати тварин, гратися із сірниками й т.п. ЖОВТИЙ КОШИК Сюди потрапляють проблеми, які можна обговорювати та можливі варіанти, але тільки при обопільній згоді. Наприклад, пропускати школу, звичайно, не можна — але якщо ви відчуваєте, що дитина реально втомилася, у неї в класі проблеми, потрібна пауза, чому б не дозволити залишитися вдома на день? Чистити зуби перед сном необхідно і дуже важливо, але якщо дитина втомилася або просто протестує проти рутини, один раз можна і пропустити цю важливу процедуру. ЗЕЛЕНИЙ КОШИК Це кошик — для батьків. Сюди варто скласти другорядні проблеми, вирішення яких можна відкласти. Для прикладу — якщо дитина відмовляється вчитися, б’ється в школі або ображає маленького брата, то проблему неприбраної кімнати можна вирішити пізніше, коли впораєтеся з більш серйозною. Ця теорія має і свої недоліки, але спробувати такий метод однозначно варто — як мінімум, так можна впорядкувати власні думки та знизити тривожність через безліч складнощів. Ну і, звичайно, не кричати на дитину з будь-якого приводу.
ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО КОРОНОВІРУС 1. Тримайте під контролем власні емоції Перш ніж говорити з дитиною про небезпечне захворювання, переконайтеся, що контролюєте власну тривогу та страх. Адже діти часто віддзеркалюють емоції батьків. "Маленькі діти беруть приклад зі своїх батьків, стосовно того як реагувати на незрозумілій їм ситуації. Діти одразу зрозуміють спокійні ви чи стурбовані, й будуть поводитися аналогічно", – пояснює Марк Рейнек, директор та старший психолог Інституту дитячого розуму. Якщо дитина відчує стурбованість батьків, то гіперболізує небезпеку в своїй уяві. 2. Станьте ініціатором розмови Не потрібно боятися піднімати цю тему, якщо дитина сама ще не запитувала. Ви можете стати для неї надійним джерелом інформації. Цій розмові не варто приділяти якоїсь надмірної уваги, можна просто підняти тему під час звичайної бесіди за обіднім столом. "Хочете ви цього чи ні, але ваша дитина, ймовірно, вже чула про коронавірус по новинах або від однолітків. Саме тому я завжди рекомендую зіграти на випередження. Поговоріть зі своїми дітьми про речі, які можуть налякати, перш ніж вони почують більш страхітливу версію від однокласників", – каже Рейчел Томасян, ліцензований терапевт з питань шлюбу і сім'ї. 3. Запитайте, що вони вже знають про коронавірус Відкриті запитання допоможуть оцінити знання ваших дітей, а також їх емоційний стан. Заохочуйте малечу висловлювати свої почуття. Проаналізувавши сприйняття дитини, можна визначити, яким чином далі будувати розмову. Крім того, буде можливість підкоригувати дитячі знання, щоб сформувати реалістичне уявлення про ситуацію. "Зараз багато новин про сезон грипу, мені цікаво, що ти чув про це", – такий початок розмови пропонує Робін Гудман, клінічний психолог і арт-терапевт. Експерт рекомендує повсякчас нагадувати дитині про те, що ви готові її вислухати та відповісти на будь-які запитання. 4. Спілкуйтеся з дитиною правильно Інформувати дитину потрібно зрозумілою мовою, відповідно до її віку. Тільки тоді вона зможе зрозуміти проблему та перестати тривожитися. "Батьки повинні підходити до розмови зі своїми дітьми про коронавіруси зі по-різному, зважаючи на вік та рівень розвитку. Гарне практичне правило – використовувати тільки ті слова, які ваша дитина вже розуміє", – дає пораду Рейчел Томасян. Діти до 6 років Дітей до 6 років не потрібно навантажувати зайвими деталями, як назва вірусу або глобальна загроза захворювання – вони ще не готові це усвідомити. Замість цього поговоріть з дітлахами про мікроби, як люди хворіють, і про те, що ми можемо зробити, щоб залишатися здоровими. Будьте уважні до розмов, які ведете з вашим партнером або дітьми старшого віку, перед малечею. Якщо діти почнуть ставити якісь запитання – запевніть їх, що ваша сім'я здорова і в безпеці. Чому руки треба мити з милом і скільки часу Діти шкільного віку Дітям шкільного віку можете розповісти більш конкретну інформацію про спалах вірусу – що це таке, як він поширюється, як запобігти захворюванню. Але тримайтеся подалі від розмов про смерть, особливо якщо ваша дитина молодшого шкільного віку. Підкресліть, що дорослі роблять все можливе, щоб забезпечити безпеку та захист. В громадських місцях діти можуть побачити людей, які носять медичні маски. Такий зовнішній вигляд підсвідомо викликає страх, тому потрібно пояснити, для чого дехто одягає захисні маски, та в яких випадках це доречно робити. Розмова з підлітками Зрозуміло, що більшість підлітків активно користуються соціальними мережами і вже точно чули про коронавірус. Тут немає сенсу приховувати інформацію, краще, навпаки, шукати разом відповіді на запитання. При цьому бути уважними до різноманітних теорій та чуток і використовувати перевірені джерела. Якщо ваш підліток занепокоєний поширенням коронавірусу, нехай обов'язково розповість про свої страхи. Зі свого боку нагадайте йому про минулий досвід вирішенням якоїсь проблеми. 5. Продемонструйте свою підтримку Говоріть про проблему стільки, скільки дитині необхідно, щоб відчути себе у безпеці. Вона повинна розуміти, що у будь-який час може прийти до вас із запитаннями, а обов'язок батьків – її захищати. 6. Будьте чесними зі своїми дітьми Коли ваші діти приходять із запитаннями, відповідайте чесно, щоб уникнути плутанини чи непорозумінь. "Чесність та прозорість є найважливішими. Тривога процвітає, коли щось приховується. Якщо у вас немає відповіді, зверніться до джерела, яке, на вашу думку, надає корисну та правдиву інформацію", – пропонує Марк Рейнек. 7. Дозвольте дитині контролювати ситуацію Яким чином це зробити? Показати, що вона може зробити, щоб не захворіти, а також впровадити здорові звички для всієї родини. Це допоможе відчути почуття контролю. "Не говоріть про профілактику, як про спосіб налякати дитину та змусити її мити руки. Замість цього поговоріть про кроки, які ви всі збираєтесь робити, щоб попередити різні хвороби"
План заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі дошкільної освіти№9
БУЛІНГ У ДИТЯЧОМУ САДКУ — МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ
Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. Мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою булінгу? Дізнайтеся з пам’ятки, що означає цей термін, хто може спровокувати булінг та як змінюється поведінка дитини ЯКІ ВИДИ Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг може проявлятися як тиск: · психологічний; · фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор. ХТО ПРОВОКУЄ Булінг серед дітей старшого дошкільного віку можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо: · педагог або помічник вихователя — – зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі; – глузує із зовнішнього вигляду дитини; – образливо висловлюється про дитину чи її батьків; – проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини; · батьки або члени сім’ї — – б'ють та ображають дитину вдома; – принижують дитину у присутності інших дітей; – проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини; – ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку). Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі ЯК МІНЯЄТЬСЯ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина: · вдома — – шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка; – просить батьків забрати її із дитячого садка раніше; – плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт; – не контактує з однолітками у дворі; – грає наодинці в парку; в дитячому садку — – не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо; – усамітнюється при будь-якій нагоді; – часто губить свої іграшки або речі; – бруднить чи псує одяг; – грає поламаними іграшками; – відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі; – не має друзів у групі.
Журнал «Вихователь-методист дошкільного закладу»
№3, 2019
Булінг в дитячому садку: як допомогти дитині уникнути цькування 25 МАРТА 2019 Г. · ДОСТУПНО ВСЕМ Підтримка і любов - ключові фактори вашої турботи про душевне здоров'я дитини. Дуже часто діти в садочку страждають від різноманітних образ з боку однолітків. Батькам варто знати, як допомогти дитині, не зашкодивши ще більше. 1. Для того, щоб прийняти правильне рішення і допомогти малюкові, необхідно знайти причину знущань дітей над вашим чадом. Найчастіше в дитячих садах дражнять тих, хто слабший - морально чи фізично, соромливих, спокійних, боязких і тихих дітей. 2. Важливо підняти дитині самооцінку - (похвалою і любов'ю) - він гідний і повинен вимагати до себе поваги з боку оточення. Якщо своєчасно не виправити ситуацію, то низька самооцінка буде "рости" разом з малюком, страхи і комплекси йому забезпечені. Найголовніший помічник дитині-жертві - доброзичлива і любляча атмосфера в сім'ї. Дитина повинна розуміти, що його будинок - його фортеця. Тут він "свій", тут зрозуміють, підтримають, допоможуть. Саме батьки готують малюка до дитячого садка, школи і життя. Навчайте його, вчіть комунікації. Психологи рекомендують не шкодувати дітей в такому випадку, адже це тільки посилить у них відчуття слабкості, безпорадності і ще більшу невпевненість в собі. Головне - надихнути дитину не боятися, тоді він відчує себе захищеним і більш впевненим, навчиться вирішувати проблеми самостійно. Не варто вчити дітей нападам, потрібно навчити їх захисту, щоб вони не нападали у відповідь або потурали образ, а вимагали поваги до себе. 3. Батькам не варто намагатися вирішити проблему самостійно, ефект буде короткочасним. Якщо це стало регулярним, то потрібно підключати вже дорослих, що сам він це не зупинить. Мало того, в поодинці подібне не зупинить ніхто і ніколи. Це не слабкість дитини, це закон - "один в полі не воїн". Коли дитина побачить, що до проблеми стосуються не з істерикою, а конструктивом, тоді почне давати інформацію. І ось тут починається батьківська "ювелірна робота". Якщо цькування в саду не припиняється - варто піднімати питання на батьківських зборах і сходити разом з дитиною або всіма учасниками конфлікту до психолога. Також фахівці рекомендують записати дитину на активний вид спорту. Якщо і це не допомагає - варто перевести дитину в інший садок |
|
